Відомі люди села
Іван Семедій єпископом Мукачівської єпархії. Народився 26 червня 1921 р. у с. Мала Копаня Виноградівського району Закарпатської області.
У 1942 р. у м. Хусті на Закарпатті закінчив гімназію. Того ж року вступив до Ужгородської богословської академії. Восени 1944 р. став добровольцем Чехословацької визвольної армії. Демобілізований за наказом для продовження навчання в Богословській академії, яку закінчив у 1947 р.
6 липня 1947 р. отримав священичі свячення із рук єпископа Теодора Ромжі. Призначений префектом і викладачем Ужгородської богословської академії, одночасно виконував функції нотаріуса єпархіального управління.
Ії лютого 1949 р., після ліквідації Української Греко-Католицької Церкви, аж до 1987 р. працював на державних підприємствах.
24 серпня 1978 р. у с. Оноківці біля Ужгорода отримав єпископські свячення з рук єпископа Олександра Хіри.
у січні 1979 р. призначений єпархіальним єпископом Мукачівської єпархії.
21 січня 1991 р. отримав папське підтвердження повноважень єпархіального єпископа.
Капелан о. Іван ІсайовичНародився він 21 серпня
1971 року у с. Мала Копаня Виноградівського району, ставши восьмим з дев’яти
дітей родини Ісайовичів. Після закінчення восьмого класу поступив до
Здолбунівського училища залізничників, відслужив строкову службу у війську,
працював на залізниці. У 1992 році став семінаристом Мукачівської
греко-католицької семінарії та студентом філософського факультету
Івано-Франківського університету ім. В. Стефаника. Першу Служб Божу відслуживу
ріднійМалій Копані, згодом служив у сусідніх Королеві, Веряці, Текові, був
деканом Хустської деканату Мукачівської єпархії, очолював Молодіжну комісію
Мукачівської Греко–католицької єпархії з 1997 по 2003 роки, викладав патрологію
та етику християнського життя в Ужгородській духовній академії. У 2003 році ректор
Ужгородської духовної академії Тарас Ловска запросив отця Івана на викладацьку
роботу та префектом академії. У 2006 році здобув ліцензіат з канонічного права
у Папському східному інституті у Римі. Судовий вікарій, очільник єпархіального
трибуналу Мукачівської греко-католицької єпархії, декан Середнянського
деканату, член Наглядової ради УжНУ. У 2014 році, з самого початку війни з
російським агресором, пішов на фронт у якості військового капелана. У зоні
бойових дій загалом перебував близько двох років, був двічі поранений,
нагороджений медалями «За відвагу», «Патріот України», «Учасник АТО», «За
сприяння Збройним Силам України», «Зазаслуги перед Збройними Силами України»,
«Народний герой України»
В рідному селі закінчив восьмирічну школу, а згодом і середню у Великій Копані. разом із братом Василем співав у школі в хоровому колективі, брав активну участь у художній самодіяльності.. вже тоді робив перші спроби писати власну музику на вірші, які йому подобались.
Після школи навчається у Хустському училищі культури і отримує спеціальність хормейстера і баяніста. направлення на роботу одержав у Іршаву - художнім керівником Будинку культури. район славився своїм самодіяльними художніми колективами, плідно працбвали тут і самодіяльні композитори. І Бачкай чимало приніс у музичну культуру творчих колетивів Іршавщини, чимало і одержав доброго, керуючи хоровими колективами.
І. Бачкай багато працює, створюючи музику до віршів місцевих поетів, осягає красу рідного краю. на слова С. Жупанина написана " Пісня про Виноградів", на слова І. Тернавчука " Верховинський краю", " Карпатська лірична", " Заспівай , вівчарику", " Принесу троянди"," У долині при Боржаві , зацвіла черешня". Кілька пісень самодіяльного митця друкувались в республіканських репертуарних збірниках " Заспів".
Навчався в Ужгородському училищі культури, згодом закінчив Дрогобицький педагогічний інститутна музпедфакультеті, очолює Виноградівський відділ культури. Будучи головою музичного товариства, багато приділяв уваги розвитку хорового мистецтва. помер Іван Бачкай в 2007 році.
ІСТОРІЯ СЕЛА МАЛА КОПАНЯ
Село
Мала Копаня,
Виноградівського району, розташоване на висоті 211 м.н.р.м. у підніжжі Чорної гори, на правому березі
річки Тиса, недалеко від райцентру Виноградів, від якого відділено горою «Чорна
гора» (565 м.н.р.м.). Назви частин села: Буковина, Загороди, Корольків,
Камінець, Кадуби, Осичани, Чиненик, Саловки. Перші письмові згадки про село
відносяться до середини ХІ століття (Журнал «Сабо», ст.329). Першими
поселенцями були: Дубровка, Ракоці, Крайняй. Як видно між першими поселенцями були і угорці, але у XVII столітті за
свідченням журналу «Сабо» село стало українським. В ХV столітті село належало
графові Перені. От уже кілька десятків років, ще з часів Союзу, село відоме
своїм городищем, розташованим в півтора кілометрах від центру села. Точніше,
навіть не городищем, а місцем, де воно колись було і де, ось вже багато років,
проводяться розкопки. Городище відноситься до дакійської культури, займає площу
майже 7 гектарів, з яких тільки 2 досліджено: розкопано 30 жител і 79
господарських та виробничих будівель.
Даки жили на території сучасного Закарпаття ще 2000 років тому. Давні
племена даків, вважають історики, цілком могли бути пращурами нинішніх русинів
— етнічного населення Закарпаття. Городища iснували на випадок вiйни i для
охорони торгових шляхiв, в самих городищах жили тiльки охоронці. Культура
почала формуватися приблизно в 60-х роках до н.е., коли перші фракійські
племена на чолі з Буребісти, королем Дакії, подчинившим під свою владу
величезну фракийскую територію від сучасної Моравії на заході, до річки Буг на
сході, від Карпат на півночі , до Діонісополіса (сучасний Балчик) на півдні,
прийшли в Верхнє Потісье у пошуках здобичі. Перше, що вони захопили - кельтські
поселення в урочищах Галиш і Ловачка недалеко від Мукачева. З часом була захоплена
і заселена вся територія від Мукачева до Виноградова. Городище зруйновано римлянами у 107 році.
Дакійська культура на Закарпатті почала розвиватися в 60-х роках до н.е.
Племена, очолювані першим фракійським царем Буребістом, рухалися в пошуках
здобичі до Верхнього Потисся і згодом даки оселилися на території нинішньої
Виноградівщини. На городищі археологи знайшли 40 фракійських хатин
аристократів. Поселення було укріплене десятьма валами. .Воно було одним із
найміцніших городищ царства Буребісти.
Коротка історична виноска. Фракійці - древні племена, що мешкали на
сході Балканського півострова і прилеглих до нього територіях. Говорили на
фракийском мовою, належать до індоєвропейської мовної групи. Історичні області:
Фракія (Болгарія і європейська Туреччина), Дакія (Румунія), Віфінія і Мізія
(північно-західна Анатолія). Дакія (лат. Dacia) - історична область античних
часів, яка представляла собою великі гірські і рівнинні землі, прилеглі до
півночі Балканського півострова, що розташовувалися між Тисою, Дунаєм, Дністром
і Карпатами. Повернемося до
городища. Згідно з дослідженнями вчених, раніше воно представляло собою один із
центрів Дакії доримського часу. Розкопки городища тривають вже три десятки
років, в результаті чого був освоєний культурний шар до 3,5 метрів у глибину.
Виявлено залишки кількох десятків житлових споруд, близько сотні господарських
будівель, і серія фортифікацій - городище було захищене десятком оборонних
валів. Серед знахідок: монети, прикраси, гончарний і ліпний кераміка, знаряддя
праці, екіпірування й озброєння воїнів, речі повсякденного побуту. У колекції
можна виділити дві кельтські монети, чотири імператорські, чотири іллірійські
драхми, п'ять римських республіканських денарій, п'ять десятків дакийских тетрадрахм,
і безліч монет, як припускають вчені, викарбуваних на території самого
городища. Частина монет срібні, частина мідні та бронзові. У 2008 році
експедиція, проводячи розкопки, на
глибині 10 см, науковці наштовхнулися чи
то на могильник, чи на культовий майданчик — виявили глечики з людськими
кістками, зігнуті дугою мечі ножі, керамічні вироби, жорна, пряжки. Чоловічі
залишки супроводжувалися зігнутими мечами і кинджалами, жіночі - прикрасами.
Тоді ж вперше було виявлено золоту прикрасу вагою 450 грам, датоване 80-70
роками до н.е. Також було розкопано зброю кавалеристів: 4 дакійських і 7
кельтських мечів, які також датують першим століттям до н.е. Трохи пізніше було
знайдено відсутні частини Півкілограмові прикраси (торквеса), а зовсім недавно
- золоті браслети.Знайдено 70 цілих посудин, знарядь праці (ковальські кліщі,
пробійники, зубила, долота, серпи, коси, виноградарський ніж, зброю, прикраси
із срібла, бронзи та скла).
Джерело:http://spadok.org.ua/gorodyscha/malokopanske-gorodysche
Немає коментарів:
Дописати коментар